Релокована медицина Донбасу: порятунок фахівців, допомога пацієнтам, чи профанація

15 вересня у Вінниці відбулася урочиста церемонія відкриття амбулаторії первинної медичної допомоги, переміщеної зі Слов’янська, точніше — зі Святогірська Донецької області. Перерізати стрічку на вході до орендованого приміщення особисто приїхали начальниця департаменту охорони здоров’я Донецької ОДА Олена Марченко та начальник Слов’янської міської військової адміністрації Вадим Лях. З боку церемонія нагадувала відкриття нового «Магазину біля дому», ось тільки лікувальний заклад — це не торгова точка, і розраховувати, що завдяки сусідам та випадковим перехожим він одразу після запуску гелієвих кульок стане популярним, було б наївно. Релоційована медицина так не працює…

Ми тут нікому не потрібні…

«За статистикою, у Вінниці та області проживають понад 4 тисячі евакуйованих жителів Слов’янської громади… Амбулаторія працює в орендованому приміщенні. На його ремонт із місцевого бюджету Слов’янська було витрачено 400 тисяч гривень… Тут прийматимуть слов’янські лікарі сімейної медицини. Декларації з ними можуть укласти як дорослі, так і маленькі жителі нашої громади та ВПО», — розповів Вадим Лях, не виключивши, що й місцеві жителі оцінять роботу та турботу лікарів, які приїхали з Донбасу.

На жаль, новітня історія України має як позитивні приклади інтеграції донецьких і луганських медиків у нові для них громади, так і не дуже…

Ось, наприклад, у жовтні 2022 року до Вінниці у зв’язку з воєнними діями переїхала амбулаторія Лисичанського Центру первинної медико-санітарної допомоги № 2, яка сьогодні позиціонує себе як хаб для переселенців рідного міста. «Коли в сусідній будинок прилетіло, тоді зрозуміли, що час переїжджати. Жодного обладнання вивезти не змогли, у нас навіть часу на роздуми не було — хапали, що було під рукою, і виїжджали. Генеральна директорка залишилася на окупованій території», — розповіла «ОстроВу» нинішня виконувачка обов’язків генерального директора амбулаторії Олена Семенова.

Щоправда, з’ясувалося, що не всі лікарі виїхали на місце нової реєстрації. На сайті медичного закладу, який займає лише один орендований кабінет, на сьогодні значаться 10 сімейних лікарів, терапевтів і педіатрів. Усі вони, крім керівниці, проживають у різних частинах України і майже всі працюють виключно дистанційно. Один із медиків, який побажав залишитися неназваним, пояснив такий підхід дорожнечею оренди житла у Вінниці. Крім того, за його словами, це не те місто, де будуть затребувані приїжджі фахівці.

«Річ у тому, що у Вінниці дуже багато медичних закладів, п’ять державних центрів первинної медико-санітарної допомоги, багато фізичних осіб-підприємців, товариств з обмеженою відповідальністю… Якби заклад орендував відповідне окреме приміщення, щоб було хоча б троє-четверо фахівців, можливо, тоді б щось зрушило з місця. А так, чого чекати — не приїдуть сюди лисичани і місцеві до нас не підуть. Вінницькі кілька разів, побачивши, що написано «Лисичанський ЦПМСП», обурено відверталися: «Ми що, сепарів фінансуємо?», — аргументують свою позицію лікарі, які щільно підсіли на «віддалену роботу».

У Лисичанській міській військовій адміністрації не погоджуються з такою оцінкою роботи переміщеного лікувального закладу. Заступник начальника МВА Дмитро Полюшко повідомив «ОстроВу», що за роки вимушеної евакуації майже 9 тисяч нових пацієнтів підписали декларації з лисичанськими медиками. Лікарі ЦПМСП № 2, посилаючись в адміністрації на дані електронної системи охорони здоров’я Helsi, щороку надають медичну допомогу 25–37 тисячам пацієнтів. Включно з дистанційним форматом…

Зателефонуємося?

Надання медичної допомоги телефоном є однією з найбільш серйозних проблем релоційованих лікарень та амбулаторій. Медичний персонал на нове місце проживання переїжджає… разом з усіма своїми пацієнтами, тобто тими, хто до війни та вимушеної евакуації підписав декларацію з тим чи іншим сімейним лікарем. Тут чітко діє правило «Гроші ходять за пацієнтом», і той факт, що лікаря та потенційного пацієнта часом розділяють сотні кілометрів, а іноді й державний кордон, не впливає на фінансовану Національною службою здоров’я України зарплату. Сімейний лікар отримує так звану капітаційну ставку — тобто отримує гроші за кількість людей, які уклали з ним декларації, незалежно від кількості тих, хто реально звернувся до нього по допомогу. Абсолютно легально дозволено приймати своїх пацієнтів дистанційно, в ідеалі — через відеозв’язок і засобами телемедицини, у реальному житті — мобільним телефоном.

Звісно, у площині практичної медицини та стандартів НСЗУ це не може повністю замінити класичний протокол прийому сімейного лікаря: звичний із дитинства огляд (пальпація, простукування (перкусія), прослуховування легень/серця), обов’язкові вимірювання тиску та сатурації, а також антропометричні вимірювання (вага, зріст). «Живий» лікар також проводить планову вакцинацію дітей і дорослих.

У разі ж прийому телефоном медик вислуховує скарги пацієнта, вірить йому на слово і на підставі цих суб’єктивних даних рекомендує метод лікування, виписує електронні рецепти та направлення до вузьких спеціалістів. Знову ж таки на умовах взаємної довіри, за допомогою телефонного дзвінка він може оформити електронний лікарняний. При цьому для всіх таких дистанційних послуг обов’язково має створюватися офіційний запис (талон) у системі. Прийоми без фіксації або просто дзвінки «по дружбі, по знайомству» вважаються порушенням.

В умовах війни дистанційне лікування визнається державою як законний компроміс. Якщо юридична особа офіційно змінила свою адресу реєстрації з тимчасово окупованої території на підконтрольну Україні, то такий формат роботи медичного закладу вважається повноцінною релокацією.

Такий формат, безумовно, дозволяє захистити медичні кадри, зберегти їхню зарплату та стаж. Що стосується допомоги землякам-пацієнтам, то тут не все так однозначно. Нормативом для сімейного лікаря є 1800 підписаних декларацій. Наївно було б припускати, що в умовах війни всі підписанти збережуть зв’язок зі своїм лікарем: хтось залишився в окупації, хтось поїхав у чужі краї…

«ОстроВ» провів імпровізоване соцопитування. Із 38 опитаних переселенців (із різних куточків Луганської та Донецької областей, різного віку, різних професій) — практично всі підписали декларацію із сімейними лікарями за місцем своєї тимчасової реєстрації. Один респондент розповів, що продовжує телефоном консультуватися зі своїм довоєнним «сімейником», який проживає в іншому місті. Одна сім’я отримує першу медичну допомогу в релоційованій амбулаторії на Заході України. Але не своєї громади, а сусідньої. Зрозуміло, що таку вибірку не можна вважати репрезентативною, але тенденцію вона все-таки відображає…

Відкриті для всіх

Не зовсім вдалий досвід лисичанської «первинки» у Вінниці не відображає ситуацію загалом.

Так, наприклад, той самий Лисичанський Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2 відкрив лікарський кабінет, який голосно назвали амбулаторією, у Рівному. У ньому приймає пацієнтів один-єдиний фахівець — молода переселенка з Луганщини Ірина Малихіна.

«У неї там є пацієнти, там у неї є люди, там усе облаштували, там вона і щеплення робить, і бере участь у державній програмі Міністерства охорони здоров’я України «Скринінг здоров’я 40+». Ми самі все це зробили — самі знайшли приміщення, меблі всі закуповували», — хвалить її керівниця ЦПМСП Ірина Семенова.

Або взяти, наприклад, релоційовану з Покровська до Трускавця восени 2022 року амбулаторію № 1 Центру первинної медико-санітарної допомоги. У курортному місті, де, здавалося б, максимальна концентрація медичних працівників, фахівці з Донецької області не загубилися і виявилися досить затребуваними.

У розмові з «ОстроВом» завідувачка амбулаторії Світлана Кулікова одразу відмовилася від звичного для всіх військових адміністрацій Донбасу «пароля», що переміщений медзаклад орієнтований на жителів своєї громади.

«У нас обслуговуються пацієнти не лише Покровської громади, а й усі інші переселенці, які приходять до нас в амбулаторію. Є пацієнти з Харкова та області, Києва та області, багато переселенців із Запорізької області та Запоріжжя, Херсона, з Дніпра багато, хоча вони не вважаються переселенцями і, звичайно, наші — покровські, з Мирнограда, Родинського, з Лимана, Дружківки, Костянтинівки, Маріуполя…» — говорить вона.

Приходять до поліклініки і жителі Трускавця. Світлана Кулікова чесно визнає, що місцевих пацієнтів не так уже й багато, але вони дедалі частіше придивляються до медиків Донбасу: «Я особисто підписую декларації».

За її словами, дистанційне обслуговування пацієнтів теж є, але воно не основне. У Трускавці амбулаторія орендує цілий поверх, усе необхідне обладнання вдалося вивезти з Покровська.

«Ми працюємо в повному обсязі, до нас приходять пацієнти, оформлюють декларації, у нас маніпуляційний кабінет є, ми беремо участь у програмі «Скринінг 40+», робимо всі щеплення — ми отримуємо вакцину зі Львова. Усі ми працюємо на робочих місцях», — розповіла завідувачка.

До речі, дзвінок до реєстратури підтвердив її слова — довелося кілька хвилин почекати, поки адміністратор обслужить пацієнтів, які зателефонували раніше: «Ваш дзвінок важливий для нас — залишайтеся на лінії».

Одним із найбільш успішних і масштабних переміщень медичного закладу з прифронтового Донбасу стала релокація Селидівської центральної міської лікарні. Після важких ракетних ударів у листопаді 2023-го та лютому 2024 року будівля ЦМЛ зазнала критичних руйнувань, і було ухвалено рішення про евакуацію.

Адміністрації міста та лікарні не стали замахуватися на обласний центр, а переїхали до невеликого селища Миколаївка Березівського району Одеської області. На відміну від багатьох медичних релокантів, які просто змінили юридичну адресу, виїзд працівників здійснювався організовано.

Для транспортування складної техніки, меблів та іншого майна були використані 20-тонні фури — загалом було задіяно 12 вантажівок. На нове місце вдалося вивезти сучасний пересувний цифровий рентген-апарат, обладнання для клініко-діагностичної лабораторії, а також техніку для проведення УЗД та комп’ютерної томографії. Уже наприкінці червня селидівські фахівці провели перші амбулаторні прийоми пацієнтів у Миколаївці.

Вибір нової локації виявився правильним: Миколаївська громада Березівського району виділила для медзакладу приміщення на базі місцевої лікарні площею понад 3,5 тисячі кв. м, надала повне сприяння для швидкого облаштування робочих місць.

Найважливішим питанням для будь-якого переселенця, звичайно ж, є квартирне. Місцева влада вирішила його досить оперативно, оперативно підібравши для евакуйованих лікарів і медсестер доступне орендне житло. Як розповіла «ОстроВу» директорка лікарні Наталія Комар, Селидівська міська рада взяла в оренду у Миколаївської сільради приміщення, яке після капітального ремонту буде перетворено на багатоквартирний будинок для внутрішньо переміщених осіб. «Це дозволить залучити нових фахівців і утримати тих медиків, які продовжили працювати в релоційованій лікарні», — упевнена вона.

На початок осені 2026 року штатна чисельність медичного закладу становить 147 співробітників, 100 із яких є медиками. На батьківщині штат був учетверо більшим. «Попри таке суттєве скорочення колектив лікарні зміг зберегти основні напрями медичної діяльності, продовжує працювати та розвивати заклад на новому місці», — зазначає директорка.

До «донецького десанту» в місцевій лікарні залишалася працювати лише первинна допомога (сімейні лікарі), а за будь-яким спеціалізованим обстеженням місцевим жителям доводилося їхати за десятки кілометрів до Березівки чи Одеси. Тепер же в Миколаївці з’явився повноцінний діагностичний центр, паліативне та інфекційне відділення, а також денний стаціонар. Для молодих мам не лише Миколаївки, а й усіх навколишніх сіл справжнім дивом стала поява «в пішій доступності» педіатра. Таким чином, релокація дозволила не лише зберегти цінні медичні кадри, а й підняти на новий рівень медичне обслуговування жителів Одеської області.

«Сьогодні пацієнти лікарні — це переважно жителі Миколаївської громади та прилеглих населених пунктів Одеської та Миколаївської областей», — визнають у керівництві медичного закладу очевидне.

При цьому, за словами Наталії Комар, медики обслуговують і велику кількість внутрішньо переміщених осіб із Донецької, Луганської областей, а також інших територій, що постраждали від російської агресії. Окремим напрямом медики вважають надання стаціонарної паліативної допомоги. Тут із січня 2025 року налагоджена чітка система підтримки евакуйованих тяжких пацієнтів — їм надається комфортне проживання в кімнатах з усіма зручностями, чотириразове харчування і, звичайно ж, цілодобовий догляд. Звісно, для таких пацієнтів передбачене соціальне перевезення з прифронтових територій. Для цього створено спеціальну мобільну паліативну бригаду. Завдяки їй влітку 2026 року чергова група з шести пацієнтів похилого віку та людей з інвалідністю, евакуйованих із прифронтових населених пунктів, успішно дісталася Миколаївки.

У жовтні 2026 року, напередодні зими, відділення паліативної допомоги закрилося на поточний ремонт. Його мешканців, ліжка та обладнання до тимчасового приміщення перевозили, що називається, усім миром. Транспортування тяжкохворих пацієнтів та перенесення медичної техніки взяли на себе рятувальники ГУ ДСНС в Одеській області та працівники підрозділу ДТЕК «Одеські електромережі».

Миколаївська селищна рада надала лікарні повну підтримку. «Завдяки спільним зусиллям лікарня продовжує надавати якісну медичну допомогу пацієнтам, серед яких жителі Одеської області та внутрішньо переміщені особи з Донбасу», — йдеться в повідомленні Селидівської МВА.

Слід зазначити, що релоційовані медики надають допомогу відділенню стаціонарного догляду для людей похилого віку та осіб з інвалідністю, відкритому 21 листопада 2025 року при «Центрі надання соціальних послуг» Селидівської міськради, який також переїхав до Миколаївки. Воно розраховане на 35 підопічних із Донецької області, забезпечує їм цілодобовий догляд і базовий медичний нагляд. Крім того, лікарня надає Центру послуги постійного медсестринського догляду за евакуйованими, які проживають поза межами відділення.

До речі, хорошим маркером успішності релоційованого медичного закладу є співпраця з благодійними фондами та закордонними донорами. У цьому сенсі селидівцям є чим пишатися. Лікарня уже кілька років отримує допомогу від Благодійного фонду «Восток SOS». Саме за його підтримки, а також за сприяння Міністерства соціальної політики України було налагоджено функціонування паліативного відділення. Соціальне перевезення здійснюється в межах проєкту EMPOWER, який фінансується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ) спільно з Європейським Союзом і реалізується GIZ Ukraine. Селидівська центральна міська лікарня також успішно співпрацює з такими благодійними фондами, як «АМОР ЮКРЕЙН ХЕЛС ОРГАНІЗЕЙШН», «Комітет медичної допомоги в Закарпатті», «Global Empowerment Mission», «ТАПС» та низкою інших.

Але повернемося до первістка слов’янської релокації — переміщеної до Вінниці амбулаторії № 9. У Слов’янській міській військовій адміністрації «ОстроВу» уточнили, що зі Святогірська (там раніше базувався відокремлений підрозділ ЦПМСП) було організовано евакуацію обладнання та інших матеріальних цінностей. Для роботи на новому місці орендовано приміщення, на ремонт та облаштування якого з міського бюджету виділено 406 тисяч гривень. Оренду та комунальні платежі в розмірі 45 тисяч гривень на місяць також оплачує міський бюджет.

У військовій адміністрації особливо наголосили, що для внутрішнього обліку розроблено систему моніторингу кількості пацієнтів саме Слов’янської громади — їх у Вінницькій області проживає понад 4 тисячі. Однак влада та медики розраховують, що послуги переміщеного закладу будуть затребувані переселенцями з інших регіонів і місцевими жителями. Заявлено, що 2 лікарі прийматимуть пацієнтів в очному форматі відповідно до графіка та дистанційно. Наразі рано говорити про те, наскільки реалістичні ці плани. Як зазначалося вище, тут можливі варіанти. Однак на сьогодні можна стверджувати, що для успішної роботи слов’янської амбулаторії спільними зусиллями чиновників і медиків створені всі умови…

Костянтин Міленко, для «ОстроВа»